Церква в Обельниці

З прадавніх часів церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором духовного життя села. В умовах бездержавного існування української нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського та політичного життя. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті селян. Тому немислимо вивчати історію села без вивчення історії церковного життя у ньому. На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву, мабуть, немає, бо скільки разів горіли наші церкви та села... Ті архівні документи, які збереглися, походять з досить пізніх часів. Але можна допустити, що церква в Обельниці існувала набагато раніше нижченаведеної найдавнішої письмової згадки про неї.

Фундаторами будівництва церков найчастіше ставали члени громади, парохи, дідичі, прості, але, очевидно, заможні селяни. Найдавніша згадка про церкву в Обельниці датується 1553 роком [24, с. 144]. Наявність її  відома з податкових реєстрів 1578 року [32. с.34]. У другій половині 17 століття на грунті, здавна освяченому [ 22, с.99; 53, с.106-107]   звів церкву  своїм коштом  селянин Олекса Братун. Точна дата не вказана, але церкву поблагословив у 1644 р рогатинський декан о.Іван Шарфік, парох церкви у Бабинцях Долішніх.  Порівняння такої інформації дозволяє допустити, що саме церкву, зведену О. Братунем, благословив о. Іван Шарфік.

В інвентарі 1660 року записано, що парох виконував феодальні повинності як звичайний селянин. Згодом становище парохів стало покращуватися, бо Україну потрясали селянські повстання, які також відбувалися в руслі міжконфесійної боротьби. У ХУІІІ ст, коли в Галичині остаточно перемогли прихильники Берестейського собору, польська держава стала більш толерантно ставитись до української церкви. Можновладці, які володіли маєтками, стали звільняти священиків від феодальних данин, закріплювати за ними землі, давати певні пільги. Звичайно, що вони мали вирішальне право призначати парохів у своїх маєтках  (право патронату).

Церква св.Миколая (вона і сьогодні носить це ім'я) мала презенту на землі від Івана Свірзького, який володів Обельницею, але самого документу цієї презенти не вдалося знайти [5, с.10].

1 лютого 1756 року в селі з генеральною візитацією парафії побував представник львівського єпископа о.Микола Шадурський. Залишився список тодішніх церковних земель. В ньому зазначені такі ділянки: за Ровами, за Ставком, в Гнилій, за Могилками, під Ластовичином, Конопниська, в Лановій, в Круглій, за Мазловим садом, Цибівка, в Бубливій, коло Бзових хащів, на Середньому горбі, Проскурне, на Загумінку, у Валевках (Заливках). Всіх полів було на цьому давньому церковному дворищі на 43,5 дня оранки одним плугом та лук на 6 косарів (тобто 6 косарів могли скосити за день). (Варто зазначити, що до оранки в ті часи впрягали 4 волів). Поле у Валевках (Заливках) з давніх часів було призначене на ремонт церкви. Той, хто його наймав (на 3 дні оранки), платив до церковної каси 4 зол [5, с.2-3]. Всі церковні землі тягнулися вузькими смугами “від Воротищ до Воротищ”. Довжину вони мали як громадські, а ширину різну – від 5 до 18 сажнів [5, с.7]. Також від кожного господаря парох брав по 1 зол польському за проскурне та на придбання церковного вина.

У 1772 році на місці старої (1644 р) церкви зведено нову дерев'яну [18, с.151], яка проіснувала до 1894 року.  Вона мала розміри 8х2 сажні (приблизно 16х4 метри). Очевидно, що мала форму так званого корабля, з трьома розташованими в один ряд верхівками. Була досить високою – до 5 сажнів. Тобто вона виглядала так, як виглядають традиційні бойківські церкви. У 1838 році, коли складався інвентар, вона вже була дещо знищеною часом і вартувала всього 30 зр. Дзвіниця була новіша, бо вартувала 160 зр. На ній було три дзвони вартістю 14, 8 та 5 зр. Відповідно вони важили 1,75 цетнара, 1 цетнар та 50 фунтів (цетнар мав 64 кг, фунт 405 г). Іконостас в церкві вартував 8 зр, вівтар – 3 зр. Був ще бічний вівтар за 4 зр. В церкві колись була срібна позолочена чаша з підставкою, яку забрали австрійці 17 серпня 1810 року. Тоді їм потрібно було терміново зміцнювати фінансову систему, бо Австрія виплачувала великі суми контрибуцій Франції, якій програла війну. Тому в багатьох церквах Галичини уряд “позичив” срібні та позолочені речі. Після відібраної єдиної срібної чаші в церкві не залишилося жодних інших срібних речей. Для користування парафіяни купили мосяжну монстранцію (латунну чашу) за 4 зр, таку ж мосяжну чашу з підставкою за 4 зр. В церкві було всього 9 богослужбових книг. Напрестольне євангеліє вартувало всього 1 зр і, очевидно, не мало прикрас з дорогоцінного металу, як це було прийнято. Метричні книги велися від 1784 року (згідно розпорядження австрійської влади). Мабуть, були книги і з давніших часів, але для влади вони були “неофіційними” і з часом затратилися.

В земельній метриці 1787 року записана ділянка поля, але не відомо, де конкретно, яке було визначене на цвинтар, але ще не освоєне – 340 квадратних сажнів або майже чверть морга [1, с.49]. Очевидно, що новий цвинтар був визначений тут, як і в інших місцевостях Галичини, згідно з патентом цісаря Йосифа ІІ від 23 серпня 1784 року, яким було наказано всі цвинтарі перенести поза межі міст і сіл з гігієнічних міркувань. Цим патентом було визначено, що могили повинні викопуватися на глибину 6 стоп, а поміж гробами мав бути прохід шириною 2 стопи [48, с.620]. Церковні землі тоді складалися з 32 моргів поля та 6 моргів лук [1, с.98].

Не виключено, що один із працвинтарів в Обельниці знаходився по обидві сторони сучасної церкви. Ще в першій половині ХХ століття із крутих берегів обабіч церкви висипались людські кістки і черепи. При копанні ровів для фундаменту сучасної церкви також знаходили людські кістки, які захоронили на цвинтарі. Нині діючий цвинтар знаходиться на західному схилі горба вище церкви. Хоронити на ньому почали у 1947 році. Зараз місця для захоронення на нині діючому цвинтарі вичерпуються.  На схід від нього у 2006 році сільська рада виділила і частково облаштувала своїм коштом  ділянку під новий цвинтар. Він розміщується на горбі між нині діючим і старим цвинтаром. На старому цвинтарі, за збереженими написами на хрестах, поховання датуються 1880-1947 роками. 

В податковому списку 1789 року записано, що селяни мали давати парохові по 15 кр проскурного та по півкрейцера на церковне вино від кожної особи, здатної до сповіді. Дякові кожен господар давав восени по 8 гарнців збіжжя. Парох мав 35 моргів ріллі та 7 моргів лук [3, с.2].

 Отець Степан Мандичевський був на парохії у 1750-1756 роках [53], та, напевно, він був і в подальшому, бо у 1789 році  числився у списку мешканців Обельниці [1, c. 1-9].

Парафіяльне господарство було вкрай занедбане. Будинки були збудовані коштом о.Мандичевського. Хатина під стріхою, з валькованими стінами, що складалася з кімнати, комірки та кухні, вартувала всього 6 зр. З стодоли залишалася тільки купа підгнилого дерева (стовпи, крокви, лати), яке вартувало 1 зр. Хлівець для овець був зовсім спустошений і вартував 15 кр. Сама церква ще була в нормальному стані і вартувала 50 зр [5, с.7].

Весною 1799 року парафією тимчасово завідував о.Михайло Кучинський [5, с.7] (підписувався 1 березня). Влітку 1799 року церковні документи вже підписував о.Пилип Янович, парох Юнашкова. Від 1803 року церква в Обельниці стала дочірною парохії Юнашків [53, c.107], і була такою до 1944 року. У 1924-1938 рр церква в Обельниці отримала статус окремої парафії [53], але завідував парох Юнашкова.

У 1832 році  парафією Юнашкова і Обельниці завідував [53, с. 182] о.Стефан Левицький.

Згідно [33, с.349/1832] - отець Янович помер в Юнашкові 31 липня 1831 року, маючи 59 років, хоча як зазначено [53, с.182], Філіп Янович був парохом у Юнашкові у 1833-1836 роках.

У 1836-1838 роках парафією Юнашкова і Обельниці завідував о. Іван (Йосиф) Заневич.

У 1835-1837 роках парох  звінчав в селі  6 пар і поховав 22 осіб [4, с.25]. Про теперішні співвідношення судитиме читач.

У 1838-1841 році парохом був о. Михайло Огоновський. У 1838 р він мав у селі 260 вірних. З них було 100 дітей віком до 7 років, які вважалися нездатними до сповіді [4, с.25]. Як для теперішніх часів, то цей факт можна було б занести в книгу рекордів Гіннеса, бо ніде в Україні (а може і в світі) немає подібного вікового співвідношення. Але тоді це було звичайним явищем. Адже це було після найбільшої в Галичині епідемії холери, яка обезлюднила села. Треба було стрімко збільшувати кількість населення, щоб не заростали бур’янами поля.

У 1844-1868 роках [52] парохом в парохії Юнашків і Обельниця був о.Іван Лотоцький, 1809 р.н, висвячений 1834 року [33, с.135/1850].

У 1855 році згоріла церква в сусідньому Юнашкові, що була збудована 1776 року і мала розміри всього 2,5х4 сажні. У 1858 році була збудована нова дерев’яна, що мала розміри 30х11 ліктів [4, с.2-4]. Судилося їй простояти неповних 60 років.

У 1872 році парохією в Юнашкові і Обельниці завідував [53] о.Теофіль Захарясевич, а у 1876-1883 був парохом обох сіл.

До 1885 року на дзвіниці в Обельниці появився ще один дзвін, а в церкві був зроблений стіл для дяка (до того були лише лавки). На статуетку Богородиці придбали 24 шнури дрібних коралів (вартували 2 зр). Що люди могли, те й жертвували. Купляли коралі переважно на відпустах, куди ходили або їздили на прощу. Також до церкви був закуплений процесійний образ (40 зр) та братська патериця (15 зр). З процесійним образом, в нижню частину якого вставлялися два дрючки, громада виходила в похід (наприклад, для освячування полів на Зелені свята). У 1870 році були заведені три нові метричні книги [4, с.26-30]. Не відомо, з якої причини. Може старі згоріли в хаті пароха. Адже парохи часто тримали такі книги вдома, а пожежі були частими явищами в галицьких селах. Хати були курні, вкриті соломою і в суху пору та при вітряній погоді за годину часу з димом йшло все село. Про це промовисто свідчать підшивки львівських газет за 1860-1890-ті роки.

У 1885 році парохові належало в Обельниці 38 моргів землі, в Юнашкові 51 морг [4, с.45-48].   

Відомо [56, Т.1. С.223], що у 1896 р Статут філії Українського Педагогічного Товариства в Бурштині підписав серед інших о.Іван Маркевич, парох Юнашкова і Обельниці у 1886-1901 роках. Цікава інформація про Обельницю подана в газеті "Діло" ч.244 від 30 жовтня - 12 листопада 1894 р. В ній повідомлялось про два посвячення в повіті: школи в Данильчу і церкви в Обельниці. Церква деревяна з трьома куполами. "Село хоч мале, але своєю тверезістю придбало собі стільки власного гроша, що могло поставити нову церкву, а дня 1 падолиста посвятив її о. декан І.Макогонський при участі місцевого пароха І. Маркевича і сусідніх священників. Церкву ставили майстри з Ціняви Долинського повіту". У 1904-1908 парохом в Обельниці був о. Йосиф Романюк [53].

У 1908 році парохом в Юнашкові став о.Микола Прокопович, (1875-1926), висвячений 1900 року і похований у Юнашкові. Його могила зберігається і до нині.  Парохія складалася з трьох сіл: Юнашкова, Обельниці і Кунич. У 1908 році парафія давала 400 корон доходу (в т.ч. 373 корони з земель, 27 корон за право брати дрова з двірських лісів на опалення, 32 корони з церковних треб (похоронів та вінчань) [4, с.50]. Правда, декларовані норми платні за церковні треби і реальні значно відрізнялися між собою. Вони не раз ставали об’єктом скарг до влади та матеріалом для критичних статей у пресі.

Під час деканальної візитації 10 листопада 1911 року о.Юстин Гаврисевич відзначив у анкеті, що в обельницькій церкві знаходяться 5 фелонів, 4 стихарі, 4 пояси, позолочена чаша. Дерев’яна дзвіниця перебувала в доброму стані. Провізорами тут були Павло Кубарич та Гаврило Бардашевський. Дяком міг бути Василь Бардашевський, а паламарем був Іван Шперналь [13, с.1-2].

Варто додати, що 5 травня 1898 року в селі народився о.Ілля Кубарич, який завідував парафією Чепелі і в 1935 році просився в Бортків [14, с.52].

Отець Прокопович зазначив у документах, що в 1902-07 роках у парохії поховано 161 дитину віком до 1 року, 74 дітей віком до 7 років, 22 віком до 15 років та 105 осіб, старших від 15 років [4, с.51]. Разом в парохії за 6 років мав 362 похорони, або в середньому один похорон в 6 днів. Серед померлих 71% становили діти, а серед них 62,6% становили немовлята. Причиною такої страхітливої ситуації була відсутність найменшої медичної опіки в селі, недотримання правил гігієни. Такі хвороби як скарлатина, коклюш, дизентерія, грип (кашель, гарячка) викошували масу малечі. Це було типовим для всієї Галичини.

Дошкуляла людям бідність. Парох зазначив, що з 362 померлих він мусив поховати 46 безплатно. Це становило 12,7%. Робив він ці обрахунки для фінансових документів. Виявилося, що чистий дохід його з парафії становив 202 корони. Австрійська влада визначила рівень щорічного доходу пароха на 1200 корон. Тому 938 корон парох отримував з спеціальних державних фондів. Це становило 78% доходу.

Саме ця обставина робила галицьких священиків у переважній більшості добрими патріотами австрійської держави, прихильниками татка-цісаря. За це й критикували церкву радикали, які прагнули рішучих змін в імперії (загального рівного виборчого права, українського університету у Львові), але мало коли отримували підтримку від церковних кіл. 

            В церковному шематизмі 1918 року записано, що церкви в Юнашкові і Обельниці спалені під час битви враз з церковними речами. Мешкання і всі парафіяльні будинки згоріли дотла. Метрики врятовані, а всі інші акти згоріли. В Юнашкові згоріло 180 хат, залишилося 108. В Обельниці згоріло 90, залишилося 34 хати, в Куничах згоріло 12 хат, залишилося 39. Від холери померли в парафії 130 осіб [33, с.28/1918]. Така була ціна, заплачена селами молохові світової війни. І це ще далеко не повна ціна.

            Очевидно, що більше документів до історії церкви і парафії в Обельниці варто пошукати в обласному архіві Івано-Франківська. Мабуть, там є більше шематизмів Станіславівської архиєпархії.

З 1929 до 1935 року парохом був о. Степан Кіржецький (1894-1985). Після другої світової війни він емігрував і проживав у США, де і помер. У 20-тих роках ХХ ст. Слободзян М.Ф. купив і подарував для церкви великий дзвін, на якому є дарчий напис. Малий дзвін подарував Дуда Лівон Оринович. Ці дзвони служать і сьогодні.

     Дерев'яна церква  в Обельниці (вищезгадувана у газеті "Діло") згоріла у 1915 р. На її місці в час Першої світової війни   із дощок військового бараку було побудоване приміщення типу барак розміром 12х5м, яке і служило церквою. В 30-х роках на місці нинішньої мурованої церкви був закладений камяний фундамент під нову деревяну церкву. Друга світова війна перешкодила її зведенню.

Після о.С.Кіржецького у 1935-1944 рр парохами були  о. Іван Давидович і сот. о.Михайло  Дзера. Останній в часи німецької окупації  активно виступав з проповідями про більшовицький терор, зокрема при освяченні могил Борцям за волю України в Юнашкові та Обельниці. Така могила в Обельниці знаходилась на церковному подвір’ї у північно-західному куті. Її розкидали у 60-тих роках ХХ століття, звичайно за наказом більшовицької влади. У 1944 р о.Михайло Дзера покинув парохію і подальша доля його невідома.

З 1944 до 1950 р парохом був о. Ярослав Ніжникевич, одночасно парох Лучинець. З 1950 року парохом був о. Юрій Ковшевич, одночасно парох Лучинець і Бабухова [53, с.101]. Перед закриттям церкви для відправи у 1961 році парохом був о. Горошко, парох с. Дем'янів.

Церква-барак пережила нелегкі часи. З 1961  до 1989 року вона була закрита для відправи владою, як аварійне примішення. Причиною закриття був не її “аварійний” стан, а страшне політичне гоніння на церкву, яке робила більшовицька влада, вважаючи релігію (за образним висловом В.Леніна) “опіумом для народу”. Щоби похоронити померлого обельничанина в часи закритої церкви потрібно було звертатись до священника найближчої діючої церкви (Юнашкова, Лучинець, Насташина) і внести відповідну оплату в касу цієї церкви. Останню відправу перед виносом тіла на цвинтар проводили на подвір'ї під церквою. З другої половини ХХ століття членів сім'ї (чоловіка і жінку) почали хоронити поруч, попередньо залишаючи місце.

Пік гоніння на церкви припадає на першу половину 60-тих років ХХ століття. Головніші церковні речі розібрали люди для збереження до кращих часів. Кивот, наприклад, передали на збереження до церкви у с. Юнашків, яка функціонувала, бо була мурованою. Інтенсивні наполягання районної влади на тодішніх голів обельницької сільради розвалити церкву-барак з погрозами про звільнення їх з роботи успіху не мали. Тодішній голова сільради Михайло Балич згадує: “На сесії Галицької райради мене запитали, що я зробив з церквою. Я для відчепки сказав, що переобладнав приміщення в спортзал. Я знав, що моєї відповіді ніхто перевіряти не буде”.

 В часи закриття церкви обельничани носили святити Пасху до Юнашкова або до Насташина. На Службу Божу обельничани ходили переважно до Юнашкова. Будівля церкви-бараку в Обельниці проіснувала до 1996 р. Саме в ній судилось розпочати новий етап відродження духовності у 1989 році.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

З приходом до влади в СРСР Михайла Горбачова (Генеральний секретар ЦК КПРС у 1985-1991 і перший Президент СРСР у 1989-1991 рр) розпочались процеси демократизації радянського суспільства.   В ознаменування 1000- ліття хрещення України-Руси у 1988 році на церковному подвір’ї встановили дубовий хрест з цифрами 988-1988 рр. Хрест виготовили у с. Юнашків. Почалось і відновлення закритих церков. У 1989 році вперше після закриття Пасху святили вже на церковному подвір'ї. Святив Пасху отець Озарків, парох с. Юнашків. А 10 грудня 1989 р у цій старенькій церкві-бараці після облаштування відбулась перша відправа Служби Божої після майже тридцятирічної перерви.

Першу відправу у відкритій церкві-бараці відслужив  у православному обряді о. Михайло Шувар (1989-1990 рр). Церква тоді знаходилась під юрисдикцією Московського патріархату. В цей час була легалізована Греко-Католицька церква, яка була приєднана до Російської Православної церкви ще у 1946 р. Громада прийняла рішення про перехід церкви с. Обельниці під юрисдикцію Греко-Католицької церкви. Отець М. Шувар на перехід не погодився. Новим греко-католицьким парохом в Конюшках і Обельниці став о. Олексій Куйбіда (1991-1992 рр). Cлід відзначити наступне. Отець О.Куйбіда, покидаючи парохію, спонсорував на будівництво церкви в с.Обельниця свою місячну зарплату та понад тону цементу. Останній він придбав для будівництва власного будинку в с. Конюшки. Та його задуму не судилось здійснитись. Після нього парохом обох сіл став о. Леонід Кичула (1993 р).

У 1994-1997 рр парохом лише в Обельниці був о. Микола Цап (1910-2007). Ця, вже поважного віку на той час людина, часто в період закриття церкви обслуговувала духовні потреби громади села.

З відкриттям відправи у старій церкві-бараці виникла нагальна потреба будівництва нової церкви. Кам’яний фундамент, закладений ще в 30-х роках під будівництво нової дерев'яної церкви, був розібраний для будівництва колгоспних стаєнь у 1949-1951 рр. Від закладеного фундаменту, який мав висоту біля 50 см, лишився лише внутріфундаментний насип по контуру церкви. Він зберігся до початку будівництва нової сучасної церкви. Старенька церква-барак стояла біля 1м південніше від цього фундаменту. Фундамент сучасної церкви закладений майже по контуру старого фундаменту, але з більшими розмірами.

Споруджували церкву всією громадою,  на кошти громади і спілки. Крім того значну фінансову допомогу для будівництва і оформлення церкви надала Івано-Франківська Греко-Католицька Єпархія.

Найбільший внесок у організацію будівництва церкви на місці, проведенні будівельних робіт, забезпеченні будівельними матеріалами зробили наступні жителі села: Бардашевський Дмитро Васильович (1923 -2007), Бардашевський Роман Іванович (1931 р.н.), Братусь Ярослав Іванович (1943 р.н.), Бучій Андрій Васильович (1923 р.н.), Горин Іван Михайлович (1925 -2005), Грудна Марія Миколаївна (1940 р.н.), Гудзь Богдан Ількович (1925-2007), Гудзь Йосиф Мартинович (1922 р.н.), тодішній голова селянської спілки в Обельниці Кубарич Роман Петрович (1953 р.н.),  Слободзян Дмитро Миколайович (1921 р.н.). Вони були нагороджені Похвальними грамотами Івано-Франківської Греко-Католицької Єпархії.

Не менше праці, ніж нагороджені, у будівництво церкви  вклали Ільків Роман Дмитрович (1956 р.н), Гудзь Микола Йосифович (1951 р.н ) та Ткачик Михайло Іванович (1954-1996). Активно включилося спочатку у відновлення старої, а потім і в опорядкування нової церкви обельницькі жінки. Хоругви, прекрасні вишивані рушники і багато інших речей були виготовлені їхніми руками. У 1989 році деревяні конструкції існуючої дзвінниці були замінені металевими.

Будівництво нової церкви тривало з 1991 до 1996 р. Розмальовував церкву у 1997 році колектив під керівництвом художника з Бурштина Володимира Миколайовича Ворони. На жаль прізвища авторів іконостасу втрачені. Освячення відбулось дуже урочисто в неділю 30 червня 1996 р. В урочистому освяченні взяли участь єпископ Івано-Франківський Любомир Дмитерко, декан Рогатинський о. Дмитро Бігун, отці з навколишніх сіл, а також священники-вихідці з с. Обельниця: о. Василь Владика і о. Володимир Когут. В урочистому освяченні також взяли участь процесії з сіл Конюшок, Юнашкова, Кунич. Це був момент високого духовного піднесення.

Урочисту церемонію освячення  церкви було відзнято на відеокасету. Окремі моменти знімав відомий в околиці фотограф-аматор, виходець з Насташина Василь Содома, а також автор цих рядків. Після відкриття нової церкви стареньку церкву-барак розібрали.

У 1998-1999 роках новим парохом в Конюшках і Обельниці став о. Василь Пастух,  родом з Тернопільщини, відтак у 2000-2002 роках о. Євген Дмитрів родом з с. Підмихайлівці. З 2002 до 2006 року на парохії в с. Конюшки і Обельниця був о. Іван Цимбала родом із Старого Села Львівської обл. З моменту відкриття церкви у селі в 1989 р. і до 2006 р. на парохії Конюшки і Обельниця змінилось вісім священиків. Причини такої “текучості кадрів” різні. Спочатку причиною була конфесійна приналежність, а потім симпатії чи антипатії окремих груп людей громади Конюшок до священиків, що приводило до непорозумінь, поєднання недоброчинної  поведінки громадян і священика, прояви зверхності і амбітності священика щодо розуміння своїх пастирських обов’язків перед громадою. З 02 липня 2006 року церква в Обельниці дістала статус парохії і новим парохом став о. Микола Федунишин родом з  с. Бабухова. В с. Конюшки парохом залишився до липня 2007 р о. Іван Цимбала. 

Мінялися священники, мінялися й дяки. З відкриттям церкви    свойого дяка Обельниця не мала. Дяками в різні часи були: дружина о. Олексія Куйбіди, Третяк Степан Іванович (1993 р), Школяр Василь у 1994-1997 р, який вчився на священика,  Фенин Андрій - з 1998 року до липня 2006 року. З липня 2006 року дяком стала обельничанка Михайлик (Бучій) Люба Андріївна.

На початку 2004 року організувався чоловічий церковний хор. Найактивнішими учасниками хору з часу його організації є Любомир Зобків, Ігор Гудзь, Дмитро Кубарич (керівник), Ілля Райзер, Мирослав Братусь, Іван Ковальчук, Володимир Підлужний, Микола Торган, Зеновій Горин, Ярослав Магомета, Володимир Калинюк, Дмитро П'єрнак та інші. Вперше спів хору односельці оцінили під час похорону жителя села Я.І.Грудного 1 квітня 2004 р. З того часу хор супроводжує всі святкові відправи й церковні церемонії. 

      З повоєнного часу  (1945 р) і до закриття церкви у 1961 році старшим братом був Братусь Петро Йосифович (1892-1979). З відкриттям церкви у 1989 р і до 2003 року старшим братом став Бучій Андрій Іванович, а після нього - Братусь Ярослав Іванович, а з 15 квітня 2007 р -Заплоцінський Богдан Михайлович. Старші сестри - Грудна Катерина Федорівна, Ільків Анна Михайлівна, Дем'янів Марія Петрівна, Копець Марія Ярославівна. З 2000 р - Кубарич Леся Володимирівна.

      Паламарем у 1989-1990 рр був Кубарич Петро Іванович (1920-2000), після нього -Гудзь Йосиф Мартинович, а з 15.04.2007 р - Братусь Ярослав Іванович

      Церква і церковне подвір’я в Обельниці знаходяться на горбі з крутим схилом до головної дороги. Для запобігання ерозії горба уступ навколо подвір'я був обкладений кам’яною стіною шириною біля 0,5 метра. Це, як кажуть старі люди, "було зроблено  за Австрії" (в кінці ХІХ століття). Стіну виклав (зі згадок) Гунчак Дмитро, а камінь дав Кубарич Павло, на полі якого (Бубливі) є виходи каменю (гіпсів). З плином часу  стіна почала руйнуватись.

В середині 90-х років ХХ століття стараннями Гудзя М.Й. були придбані бетонні блоки для укріплення горба. У липні-серпні 2003 р силами громади і за її кошти стара кам’яна стіна була обкладена бетонними блоками, і  попри блоки з зовнішньої сторони для їх укріплення був залитий шар бетону до рівня церковного подвір'я з фігурною бетонною огорожею на ньому. Заодно була поставлена і така ж огорожа навколо церковного подвір'я. У серпні 2006  року для запобігання зсуву була поставлена бетонна стіна  у нижній частині горба також з бетонною фігурною огорожею на ній. Роботами з укріплення церковного подвір'я керував Братусь Ярослав Іванович (1943 р.н.). Безпосередніми виконавцями робіт були жителі села.

Новий престол, кивот і тетрапот були придбані за церковні гроші. Інші дрібніші церковні речі дарували заробітчани і вихідці, що живуть поза межами села, а також жителі села.

На сучасному етапі функціонування церкви в Обельниці найбільша кількість парафіян збирається на Різдво Христове, Пасху, у храмове свято Святого Миколая і інші важливі релігійні свята. Мені здається, що досить влучно про стан відвідування церкви сказав якось в розмові з автором Торган Микола (1943 р.н.): “Раніше, коли я ходив до школи, мене сварили вчителі (бо така була їм антирелігійна вказівка), щоби я не ходив до церкви. Тепер, на старості літ мене сварять вдома, чому я рідко ходжу до церки”. Сказане говорить само за себе. Антирелігійна пропоганда та заборона школярам ходити до церкви з одного боку, і те, що церква в селі не функціонувала на протязі 30 років, і є однією з причин такого відвідування церкви на нинішній день відповідною віковою категорією людей. Відзначимо, що зараз серед прихожан переважають молоді люди, в т.ч. учні. Вперше за історію 24 серпня 2007 року  в день проголошення Незалежності України в обельницькій церкві парохом Миколою Федунишиним була відправлена Служба Божа на честь цієї дати.

       Мороз Марія.Степанівна. (12.12.1960-05.02.2008) 07.01.2008 р перед смерттю подарувала церкві Обельниці книгу "Апостол". Видання.  Рим-1991. 714 c.

У червні 2008 року о. Владика Василь Степанович, уродженець Обельниці, а зараз пастор у США, подарував церкві Обельниці чашу для Причастя.

27 червня  2008 року старший брат Заплоцінський Богдан Михайлович подарував церкві Обельниці кадило.