П`ятниця, 29.03.2024, 03:14
Вітаю Вас Гость | RSS

Село Обельниця

Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 35
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Читальня “Просвіти” в Обельниці

Читальні товариства “Просвіта” були тими рушіями, які вели наше селянство по шляху національного відродження. Саме тут вони через газети та книги знайомилися з політичними ідеями, тут навчалися основ самоврядування. В читальнях формувалася політична та національна свідомість, руйнувалася заскорузлість селянського загумінкового мислення. Де виникали і розвивалися читальні, там зникали бійки, пияцтво та інші антигромадські або й дикунські вчинки. Для селянської молоді були вікном у світ поїздки з аматорськими виставами в сусідні села, фестини та інші форми відпочинку, які гуртували молодь в народ.

            У львівському архіві вдалося знайти звіти читальні на 36 сторінках. З них можна змалювати певну картину культурного процесу в Обельниці.

            Ще перед Першою світовою війною свідоміші селяни Обельниці збудували будинок для читальні, але не встигли її заснувати. Цей будинок знаходився за поворотом від головної дороги в центрі села, де зараз подвір’я клубу. Він мав дві кімнати, одну досить велику (своєрідна зала), другу меншу, сіни і комірку. Після Першої світової війни і до 1930 року у цьому будинку розміщалась школа. Після війни першим порушив справу заснування читальні Ілько Кубарич. 10 січня 1922 року він звернувся за відповідними порадами до філії “Просвіти” в Рогатині [17, с.2]. 23 січня зі Львова в село були надіслані бланки статутів та книжка “Просвіта до українського народу”. 7 лютого підписані статути були передані до станіславівського воєводства. Їх підписали Андрій Андріїв, Павло Задорожний, Гриць Кубарич та інші [17, с.6-7]. Але щось завадило провести установчі збори. Очевидно, позиція окупаційної польської влади, яка душила українське культурне життя і не хотіла спочатку допускати його організаційного оформлення.

            7 травня 1924 року статут читальні був зареєстрований у воєводстві, але установчі збори чомусь відбулися тільки 31 липня 1927 року. На них керівниками читальні були обрані Теодор Гудзь та інші [17, с.10]. Переважно керівниками були молоді господарі, які мали по 30-40 років. Читальня і бібліотека містилася в хаті Гудзя Федора Михайловича (1880-1942), а з 1930 року перейшла у збудований ще до війни будинок. На місці хати Гудзя Ф.М. збудований новий будинок, де проживає його внука Грудна Марія Миколаївна (1940 р.н.). В бібліотеці, яка складалася з 87 книг і вартувала 69 зол, в недільні та святкові дні члени могли позичити собі щось почитати. А вибрати було з чого, бо там були оповідання та повісті В.Винниченка, Б.Грінченка, І.Франка, В.Будзиновського, А.Кащенка, В.Короленка, А.Чайковського, А.Крушельницького, співомовки С.Руданського, різні популярні брошури політичного та господарського змісту. Не кажу вже про “Кобзар” Т.Шевченка. Були п’єси І.Франка, І.Тобілевича та інших. Правда, аматорського гуртка при читальні ще не було. За рік було прочитано разом всіма 653 книги [17, с.13]. Читальня мала 87 членів (з них 24 жінки). Вони платили членські внески на її розвиток (господарі  2 зол в рік, молодь – 1 зол). До читальні надходила радикальна газета “Громадський голос”. Прихід читальні за перший рік її праці склав 362 зол (88 з членських внесків, 94,5 подарувало спортивне товариство “Луг”, 56 з вечорниць, 110 з різних свят, 10 з концертів). Отже, в читальні працював хор. 8 квітня 1928 року було проведене свято Т.Шевченка [17, с.10].

            У 1929 році в Галичині шаліла економічна криза. Може тому в читальні було тільки 30 членів (з них 5 жінок). Половина з них не змогла заплатити членські внески, бо бракувало грошей. Жодних гуртків не було. В бібліотеці було 110 книг, з яких за рік було прочитано 500. Можливо завдяки активності бібліотекаря А. Андреїва. п’ять осіб з Обельниці були членами матірної “Просвіти” у Львові. Сплачуючи туди членські внески, вони щорічно отримували великий ілюстрований календар “Просвіти” (книжку) та деякі дрібні видання [17, с.16].

            В 1932 році праця читальні покращилася. Вона мала 133 членів (з них 49 жінок). Ще тривала криза і 40 з них не змогли своєчасно сплатити своїх членських внесків. Порівняно з попередніми роками висота внесків була зменшена в два рази. Керівники читальні протягом року провели 11 засідань. Аматорський гурток (30 членів, керівник Іван Підлужний) влаштував для односельців 5 вистав. До читальні надходили газети “Громадський голос”, “Свобода” (радикальні), “Новий час” (націоналістична). Бібліотека зросла до 195 книг. Читальня підготувала і провела свята Т.Шевченка та І.Франка. Читальня містилася в кооперативному будинку спільно з кооперативною крамницею “Згода” [17, с.19].

            В 1934 році читальня взялася за будівництво власного “Народного дому”. На громадському пасовиську було зібрано будівельного матеріалу вартістю 328 зол (бетонні блоки). Теж було зібрано 213 зол на будівництво цього будинку. Але від планів до дійсності було ще далеко… Читальня того року мала 114 членів (81 чоловік, 34 жінки, 2 хлопці, 8 дівчат). Тричі в тиждень відбувалися голосні читання. Їх проводили Іван Пархуць, Степан Магмет, Микола Іванців. Були прочитані і обговорені твори “Сонце заходить” А.Чайковського, “Розбійник Кармелюк” М.Старицького, “Корнієнко” (три томи). Вони також читали “Історію України”, “Громадський голос”, журнал “Самоосвіта” та “Життя і знання”. На кожному читанні було до 20 слухачів. Такі читання активно впливали на піднесення національної свідомості в Обельниці. В читальні також були проведені дві лекції – з історії України та з астрономії. Працював самоосвітній гурток з 38 членів (керівник Микола Іванців). Бібліотека зросла до 269 книг (129 художніх, 54 науково-популярних, 15 господарських, 42 дитячих, 26 театральних). Вартість бібліотеки становила 422 зол. 80 читачів за рік разом прочитали 356 книг [17, с.22]. Читач сам порівняє ці цифри з теперішнім станом речей і зробить висновки.   

            В 1935 році майно читальні складалося з 240 квадратних сажнів площі, купленої за 36 зол, 9 крісел, 6 лавок, шафи, 3 ламп, 5 образів, 2 вішалок, аматорських речей: 4 жупанів, 4 пар шароварів, 4 шабель, а також хірургічних інструментів для худоби (спущадла та тропера) [17, с.29]. Тропером пробивали худобину у випадку здуття. Спущадлом спускали надлишок крові при деяких хворобах. Очевидно, що читальня орендувала ці інструменти народним ветеринарам. У 1937 році аматорський гурток (20 членів, керівник Іван Пархуць) влаштував вистави “Украдене щастя”, “Лимерівна”, “Криваві перли”, “Орендар в клопоті”, “Ми йдемо в бій”, “Жінка все горою”, “За батька”. Це були різнопланові вистави: патріотичного, родинно-побутового та соціального характеру. 

            У 1937 році читальня мала в своїй бібліотеці 314 книг. З них 250 були оправлені в тверді обкладинки, інші виглядали як звичайні зошити. В такому вигляді українські друкарні випускали книги, щоб зробити їх дешевшими і доступнішими для читача. Голосні читання відбувалися по суботах з 8 до 11 години вечора. Сходилися послухати і погомоніти по 30 осіб. Бібліотека мала 95 читачів. А всіх членів читальня мала 118. Серед них було 23 хлопці та 13 дівчат, а також 22 особи так званого “доросту Просвіти” – дітей віком від 14 до 18 років [17, с.33]. Це свідчило, що в селі “Просвіта” пустила глибоке коріння і стала невід’ємною складовою частиною культурного життя. З приходом радянських військ у 1939 році бібліотечний фонд був захований і відомості про нього втрачені.

Керівниками читальні у довоєнний період були (вказана дата обрання і в дужках вік керівників):

31.7.1927- Гудзь Теодор (45), Бардашевський Теодор (37), Кубарич Гринь (28), Братусь Андрій (с.Семена) (40), Андреїв Андрій (50), Задорожний Павло (34), Слободян Олекса (19), Медвідь Іван (34), Ладівський Іван (24), Шпираль Павло (22). Контрольна комісія- Шпирналь Степан (34), Гудзь Степан (36), Братусь Андрій (с.Івана) (38) [17, с.10].

16.12.1928- Гудзь Теодор (50), Братусь Андрій (50), Задорожний Павло, кравець (57), Андріїв Андрій (52), Вазевників (?) Іван (22), Петровський Яким (30), Ковальчук Дмитро (32), Медвідь Іван (36), Кубарич Гринь (28), Шпирналь Павло (22). Контрольна комісія – Гудзь Ілько (37), Ільків Кость (40), Кубарич Остап (38) [17, с.16].

17.1.1932- Петрівський Яким (32), Грудний Михайло (32), Ладовський Іван (26), Деренюк Гаврило (39), Пархуць Іван (25), Магмет Гринь (23), Братусь Дмитро (20), Кубарич Микола (26), Іванців Павло (25), Слободян Олекса (34). Контрольна комісія- Кубарич Михайло (30), Шпирналь Ілько (35), Кубарич Остап (22) [17, с.19].

20.1.1935- Слободян Олекса (26), Іванців Микола (22), Магмет Степан (23), Деренюк Гаврило (44), Іванців Павло (27), Медвідь Іван (41), Кубарич Василь (38), Ковальчук Степан (24), Братусь Іван (25), Кукула Олекса (31). Контрольна комісія- Шпирналь Павло (27), Шпирналь Ілько (36), Братусь Дмитро (23) [17, с.22].

19.1.1936- Андріїв Андрій (28), Ладовський Іван (30), Магомета Степан (23), Іванців Микола (22), Братусь Іван (28), Грудний Михайло (36), Петровська Параня (35), Кубарич Олекса (31), Деренюк Гаврило (44), Іванців Павло (29). Контрольна комісія- Гудз Ілько (47), Кубарич Гринь (36), Кубарич Михайло (36) [17, с.29].

      30.1.1937- Петровський Михайло (37), Слободян Олекса (29), Пархуць Іван (29), Іванців Микола (22), Підлужний Андрій (26), Кубарич Олекса (22), Гудз Іван (27), Ладовський Іван (31), Братусь Дмитро (25), Ковальчук Григорій (38). Контрольна комісія- Андріїв Андрій, Підлужний Іван (32), Магомета Степан (25) [17, с.33].

       В часи німецької окупації читальня практично не функціонувала. За радянських часів з 1944 року у більшій кімнаті будинку читальні розмістився клуб і бібліотека, а у менших - сільська рада і магазин.

Сучасне приміщення клубу будували у 1962-1965 роках. Під будівництво клубу довелось розрівнювати площадку. Вона зайняла площу будинку старої читальні та колишнє подвір’я Пархуця Івана Ільковича і частково подвір’я Слободзяна М.Ф. Будівництво клубу велось за рахунок прибутків колгоспу. Цеглу і дерево постачали бурштинський “Міжколгоспбуд”, його директор Букатчук Макар Семенович інтенсивно опікувався ходом будівництва. Офіційне відкриття клубу відбулось 7 листопада 1965 року, традиційно на Жовтневі свята.

З 1944 до 1947 р завідуючим бібліотекою і клубом (?) був Дуда Дмитро Нестерович. Бібліотека розміщалась в одній кімнаті з клубом. До 1961 року завідуючим (керівником) клубу був А. Г. Коберніцький. Певний час він суміщав посаду завідуючого бібліотекою. Бібліотека  була його стихією, бо при своїй чотирикласній освіті він був начитаною людиною і міг подиспутувати з любим тодішнім районним партійним керівником. Після нього завбібліотекою були Кубарич Іван Петрович (1928 р.н.) і Дашко Мирослава родом з Бабухова. З 1956 до 1962 р завбібліотеко була Кердяк Анастасія Іванівна родом з Юнашкова. 

З 1962 до 2002 р завбібліотекою була Довга Юлія Михайлівна. До переселення у новозбудований клуб бібліотека знаходилась в одній з кімнат хати  Ладовської Марини.  Згідно акту прийому книжковий фонд у 1962 році складав 5000 примірників. При передачі бібіліотеки у 2002 році Ковальській Лесі Степанівні книжковий фонд складав 8000 примірників.  Переважала художня література українських класиків  і сучасних письменників. Була і російська класика. Твори В.Леніна і  партійних керівників були обов'язковими. Кількість читачів сягала 250 чоловік. Поповнення фонду бібліотеки проводилось за рознарядкою районного відділу культури.

У 1961-1964 роках завклубом були Братусь Роман Степанович (1944-2007) і Шпирналь Іван Павлович (1940-2002). З 1964 до 2000 року завклубом працювала Зобків Любомира Якимівна. З 2000 р і до нині завідує клубом  Ковальська Леся Степанівна.

За радянських часів в обов’язки завідуючого клубу, як керівника осередку культури, входила організація лекцій, концертів, демонстрації кінофільмів, організація різних гуртків, в тому числі і художньої самодіяльності. Учасниками художньої самодіяльності була обельницька молодь від шкільного віку до 25-30 років і старші. Зокрема, ставились вистави "Украдене Щастя", "Сватання на Гончарівці" та інші класичні і сучасні твори.  Організовувались обміни концертами, виставами між художніми колективами Обельниці і сусідніх сіл. 

 Обельничани мали природну обдарованість до співу. Співали вечорами, зібравшись у гурт кілька чоловік, співали потім і на колгоспному полі, щоби якось урізноманітнити свою нелегку працю. Співали і в гуртках художньої самодіяльності.

Штатного керівника художної самодіяльності в Обельниці не було. З 60-тих до 90-тих років ХХ століття підготовкою вистав, програм до святкових і концертних виступів займався на громадських засадах Кубарич Дмитро Йосифович (1944 р.н.), який має музичну і журналістську освіту

Аматори художної самодіяльності Обельниці постійно брали участь у районних оглядах-конкурсах, їздили з показовими виступа-

ми і сценічними постановками по сусідніх селах. В їх репертуарі були вистави, сучасні і народні пісні, декламації, інсценівки та інші цікаві номери. У концертних поїздках аматори художної самодіяльності Обельниці часто виступали у супроводі народних музик перед жителями Рогатина, Галицького району та м. Івано-Франківська.

      У 1972 році обельницька художна агіткультбригада у складі народних музик і жіночого вокального ансамблю та ведучих Романа Бучія та Юлії Довгої стала лауреатом республіканського  фестивалю самодіяльної народної творчості. Вона посіла третє місце по Україні в жанрі художніх агіткультбригад і була нагороджена Грамотою Республіканського    комітету і жюрі    фестивалю та   Великою

 бронзовою медаллю фестивалю. Художний керівник Кубарич Д.Й. нагороджений Грамотою і Малою (нагрудною) бронзовою медаллю.

Новинкою в опрацюванні сценарію художнім керівником стало те, що у склад агіткультбригади вперше в районі та області, а може й в Україні, крім ведучих, солістів, вокального ансамблю, були включені ще й народні музики.

Починаючи з середини 1950-тих і до кінця  1990 -тих років при клубі була своя стаціонарна кіноустановка. Клуб служить постійно місцем проведення різних зборів обельницької громади. Зрідка в клубі обельничани справляли і справляють весілля.

У 1960-1990 роках весілля справляли два дні: суботу і неділю. Число запрошених сягало 250-300 гостей. Останнє десятиліття весілля справляють один день - суботу. Число запрошених зменшилось до 150-200 гостей. Для розміщення такої кількості гостей на подвір'ї споруджують шатро або два: одне для частування гостей, друге - для танців.

 

Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Ковальський Ігор. Село Обельниця