Колгоспне життя

 До приходу більшовиків у 1939 році  в селі було кілька людей, які під впливом більшовицької пропаганди повірили про заможне життя при комунізмі. Коли ж на власні очі обельничани побачили своїх "визволителів", то один із них – Андреїв Андрій, на той час людина в літах, сказав: “Боже! За що я стільки ходив на Касову гору”. Касова гора – місце недалеко Бурштина, де проводились нелегальні комуністичні збори. До речі, комуністичними ідеями Андреїв Андрій перейнявся на заробітках у США.

       Згадує Д.С.Бардашевський (1923-2007). 21 вересня 1939 р Червона Армія прийшла в Обельницю і Конюшки. Група військових тимчасово розквартирувалася походним табором під відкритим небом в Конюшках. Ми, 15-17- річні хлопці, зібрались і пішли подивитись на радянських солдатів. Вигляд їх був далеко не військовий. Запам’ятався мені один момент. Ми зблизька зі сторони спостерігали їх табір під час обіду. Пообідавши, один із солдатів звернувся до офіцера: “Товарищ капитан, разрешите закурить”. Той зробив йому самокрута і подав. Солдат гордовито звернувся до нас з такими словами. “Вот видите, а разве в польской армии такое было бы возможным?”. Як видно з цих слів, агітація була поставлена на високий рівень і понад усе.

Із розповіді Гудзя Й.М. В с. Конюшки був відкритий пункт з набору бажаючих молодих людей для "навчання і здобуття спеціальності". Обельничани Братусь Степан Андрійович, Гарбуз Макар Іванович (1917-1976), Гудзь Йосиф Мартинович, Пипчак Михайло Григорович (1919-1940), Коберніцький Антон Григорович, Сухарський Степан Олексійович спробували того "щастя". Зимою 1940 року їх скерували на будівництво в Ростовську обл. Весною 1940 року загинув Пипчак М.Г. (його присипало землею при копанні котловану), і обельничани невдовзі повертались додому. Лише Гудзь Й.М. отримав права шофера і повернувся додому на початку червня 1941 року.

Стосунки між радянською владою і селянами були дуже насторожені. Необережне слово могло коштувати людині  життя. Так Іванців Павло Іванович (1907-1941) мав необережність десь сказати жартома чи підсмішкувато приблизно таке, що він босим ходити не буде. Поблизу є липа і він собі пошиє личаки. Інші згадують, що розмовляючи з своїм сусідом, він висловився приблизно так: “Броню (зять Ілька Любінця), будеш видіти, що через рік тут будуть німці”. Хтось про це повідомив в НКВД.  Іванціва Павла забрали вночі і він пропав без вісті, без суду і слідства (дивись “репресовані”). І лише у 1989 р його дружині Іванців Ганні [1915-2006], перестарілій і одинокій жінці, прийшло повідомлення, що він посмертно реабілітований. Яка справедливість! А вона і до кінця життя нарікала на Броня, що через нього пропав її чоловік. До речі, слід сказати, що і в подальшому необережні і необдумані слова чи вчинки окремих людей коштували життя їм самим і багатьом іншим обельничанам. І нинішні обельничани повинні пам'ятати, що за ваші  наміри, дії, поступки, слова заслуговуєте на повагу, або зневагу.

З приходом більшовиків у 1939 р почали створюватись колгоспи. В колгосп тоді добровільно записались  17 господарів. Подав заяву в колгосп і Слободзян Микола, але його в колгосп не прийняли, бо вважали куркулем. Колгосп розмістився у панському дворі (фільварку), а контора у панській хаті.

Першим головою колгоспу у 1939-1941 рр став Підлужний Іван (1905-1942). Його обов'язки зводились до того, щоби виконувати вказівки зверху. Згідно розпоряджень влади селян із кінним транспортом відправляли на примусові роботи в село Голинь Калуського району на будівництво аеродрому.  Панські землі розділили між незаможними селянами. Тих господарів, які мали своїх коней, а не були в колгоспі, призначали допомагати обробляти землю тим незаможним, які отримали панську землю.

Виникали абсурдні ситуації у стосунках між людьми. Через панський двір, який став колгоспом, проходила виїзна дорога з села в поле (вона і зараз є, хоч і двору давно нема), а точніше до нинішнього колгоспного двору, якого вже також нема. То ж знайшлись колгоспники, які стали забороняти проїзд неколгоспників цією дорогою в поле. З приходом німців у 1941 році колгосп розпався, і пані повернулась жити у свій будинок.

Після війни  колгосп в селі почали організовувати аж у 1949 році. Механізм до створення колгоспу був таким. Озброєні енкаведисти обступали село вночі, щоби зненацька застати людей вдома. Зранку і до вечора ходили по хатах і забирали господарів до сільради, щоби ті писали заяви про вступ до колгоспу. Спочатку агітували, як добре буде в колгоспі. На цей час про колгоспний добробут люди знали з багатьох джерел. Коли господар не піддавався агітації і не писав заяви, то словесну агітацію замінювали фізичною. В Обельниці організація колгоспу відбувалася на початку лютого 1949 року.

Першим головою колгоспу ім. І. Франка був Гудзь Іван Миколайович (1910-2004), зам. голови Ковальчук Степан Іванович (1911-1990), бригадирами Бардашевський Дмитро Васильович (1923-2007) і Сухарський Дмитро Олексійович (1922-1982). У всіх, хто став членами колгоспу, зібрали весь господарський реманент: вози, плуги, колісниці, віялки, керат (кінна молотилка), коней і все інше для загального користування.

Перші колгоспні жнива в 1949 році   проводились на тоці в центрі села на тому місці, де тепер стоїть насипана і  освячена о. Олексієм Куйбідою 4 жовтня  1992 р могила Борцям за волю України. Частково тік розміщався на правому березі потока нижче моста.

Як велося в доколгоспні часи, коли хтось виходив заміж (женився) на чуже село, батьки виділяли йому клаптик поля в своєму селі. Отже, багато сімей мали своє поле в інших селах, в тому числі і куплене. З організацією колгоспу виникло питання про границі полів.  Голови колгоспів Конюшок,  Лучинець і Обельниці підписали угоди, згідно яких границі полів  між селами  залишились незмінними. Юнашків і Куничі підрахували, що їхні жителі мають більше поля в Обельниці, ніж обельницькі в них. В результаті такого переділу границь Юнашків взяв в Обельниці біля 14 га, а Куничі - 13 га орної землі. А на сьогодні ці землі поросли бурянами, як і більшість колгоспних земель у названих селах.

При організації колгосп ще не мав своїх приміщень. Першою із колгоспних новобудов була стайня для коней. Будували її із бетоноблоків (цоклів), розбираючи господарські стайні, зокрема, у Гудзя Івана, Братуся Андрія, Братуся Петра, Труша Петра та інших господарів, а на фундамент розбирали наявні в окремих господарів кам'яні підмурки (огорожі) подвір'я від дороги.

 З нового 1950 року головою колгоспу став Череватий Іван Михайлович (1915-1979). Колгоспний тік перенесли із центра села на Стависько (пасовисько на північно-західному краю села при виїзді до с.Конюшки). Жнивували у 1950 році вручну, двома кінними косарками і двома молотарками.

31 липня 1950 р на цьому току вбили контролера колгоспного будівництва з району, третього секретаря Бурштинського райкому партії Войтківа Василя Франковича (1920-1950). Стріляв житель Лучинець Маслій Богдан 1933 р.н. [41, с.30-31]. Слід відзначити, що Войтків був спеціалістом сільського господарства і своєю поведінкою, як людина, не викликав нарікань селян. Це стало приводом до нових арештів і виселень обельничан (дивись списки).

У 1952 році колгоспний тік перенесли на північно-східну окраїну села, де він проіснував до розвалу колгоспних будівель.

Новим головою колгоспу після виселення став Ковальчук Степан Іванович. Після нього став Заплоцінський Іван Олексійович (1917-1989), а потім Пуйда Володимир Стахович (1920-1958) родом з Конюшок. На початку 1950-тих років на північний схід від колгоспного двору був посаджений яблуневий сад площею біля трьох га. Він проіснував до кінця 1960-тих років. Поруч з садом на потоці був споруджений ставок площею біля одного гектара. З середини 1990-тих років він запустенів. У 2007 році став взяв в оренду Белегай Ігор Богданович, власник магазину "Бомир" (1-ша продуктова крамниця) в Рогатині, і почалось його оновлення. 

Про норми виробітку і заробітки колгоспника можна судити за наведеною викопіровкою з трудової книжки за 1953 рік. Не важко підрахувати, скільки міг заробити колгоспник за рік і чи міг він прожити на такий заробіток при тодішній (у 1953 році) оплаті натурою один кг зерна за трудодень.

У 1949 році районні керівники застали Кукулу Марію Іванівну (1920- +) в полі під полукіпком при молотінні палкою снопа пшениці. За це її засудили на три роки.

У 1954 р колгосп ім. Франка с. Обельниці об’єднали з колгоспом ім. Радянської Армії с. Лучинці в один. Головою об`єднаного колгоспу ім. Радянської Армії у 1954-1956 рр став Кучмій Степан Іванович. Після його трагічної загибелі головою призначили Федоренка. Таке об’єднання довго не проіснувало, і колгосп знову роз’єднали у 1957 р. Головою в Обельниці став Димкар Василь Іванович (1913-1968), в Лучницях залишився Федоренко.

У 1959 р колгоспи сіл Лучинці, Обельниця і Юнашків знову об`єднали в один великий колгосп під назвою “Росія”. Головою був призначений Крижалко Петро Іванович (1924-2004), який керував колгоспом до 1986 року. Кожне село представляло собою у господарському відношенні структурний підрозділ – комплексну бригаду із своїм керівником, технікою і господарськими приміщеннями.

Вирощування зернових культур (пшениця, ячмінь, кукурудза, овес) було основою господарювання. Вирощували цукрові буряки і картоплю. З розширенням виробничої бази (будівель і ін. допоміжних приміщень) колгосп з середини 1950-тих років почав розводити, крім ВРХ, свині, вівці, кролі, а також птицю: кури, гуси, качки.

У 1970 році навпроти  колгоспного двору через потік колгосп побудував невелику ферму. Спочатку там утримували овець, а потім птицю.  Та розведення їх власними силами виявилось нерентабельним і в подальшому від їх розведення відмовились. Через два роки будинок і навколишня територія була віддана в оренду Бурштинській інкубаторній станції, яка відгодовувала переважно качок і курей. З розпадом колгоспу будинок птахоферми втратив власника, почав руйнуватися і поступово у 1992-1994 роках був розібраний.

З середини 1970-тих років крім зернових, буряків і картоплі, колгосп переважно займався вирощуванням ВРХ (молочне стадо), свиней і частково відгодівлею худоби.

У підніжжі карстової заглибини (поле Бублива) була прекрасна велика пасіка. Пасічниками працювали Роман Іванович Бардашевський і Ярослав Іванович Братусь.

        Останнім головою об'єднаного колгоспу “ім. Щорса” у 1986 -1990 рр був Яцина Зиновій. Після розпаду колгоспу у 1990 р і утворенням окремих селянських спілок, першим її головою ім. І.Франка в Обельниці став Кубарич Михайло Іванович (1957 р.н.) у 1990-1993 рр.

         У наступні періоди головами спілки в  Обельниці були: Кубарич Роман Петрович (1953 р.н.), у 1993-1998 рр;  Кундря Іван Іванович  у

1998-1999 р;  Козак Микола Федорович (1963 р.н.) у 1999-2000 р. У 2000 р спілку з усім її майном, полями, будівлями, взяв в оренду директор Рогатинської птахофабрики Микитин Михайло Дмитрович. Керівником спілки став Антошків Богдан Федорович (1963 р.н.).

Останні роки  (2001-2007) спілчанські поля в Обельниці пустують повністю. Обробляються лише землі, які були роздані під городи (до 1 га на сім'ю) та виділені в додаток на полі Терпітки (за колгоспним двором) і інших по 0,2 га на сім'ю у 2000 р з розпайованої між членами колгоспу  частки землі. Сім'ї, що мають засоби обробітку (трактори чи коні) та робочі руки, обробляли і більшу кількість землі.  З 2005 року багато хто почав залишати обробіток цих земель, і кількість таких щороку збільшується через економічну невигідність і демографічний стан (старіння) села.

До кінця 2002 р із колгоспного майна залишилися: будинок контори, стайня для коней, дві стайні – корівники, два будинки-склади, обладнаний тік, піднавіс для сіна на підпорах із залізних труб, недокінчений гараж для техніки із великих блоків та напіврозвалена стара кузня, напіврозвалена столярна майстерня,  будиночок-заплідник для тварин, старий комбайн і трактор і .....керівник спілки Антошків Богдан Федорович.

На протязі 2003 року з колгоспних стаєнь потихеньку витягували хто що міг. Проходило “нічне демонтування” колгоспних будівель. У листопаді 2003 р  почалося. Не питаючи нікого, люди кинулись розбирати стайні. Розбирали все до цегли. Розбирати приходили всіма здоровими членами сім`ї. На протязі 3-7 листопада стайні стали напівруїнами.

Із тих, хто колись, як казали, примножував колгоспне майно, мало хто живе. Ті, хто будував колгоспні будівлі і дожив до їх руїни, вже не мали сили їх руйнувати. Доходило при розборі стаєнь навіть до фізичних сутичок між окремими розбирачами.  Що тут казати?

         13 листопада 2003р, в той самий день, коли рік тому автор був у с. Юнашків і сфотографував руїни їхніх колгоспних будівель, в Обельниці вже возили блоки із першої колгоспної стайні, збудованої із блоків з розібраних господарських стаєнь. Та возили не господарі розібраних стаєнь і не їхні нащадки. Возили ті, хто мав транспортні засоби (трактори, автомобілі чи коні) і сімейну робочу силу для демонтажу. Лише при наявності власного (або у близьких родичів) транспорту, можна було забирати рейки, звичайні залізничні, які були на перекритті першої колгоспної стайні, та інші будматеріали.

29 листопада 2003 р з трьох стаєнь, кузні і перекриття під гараж залишились руїни. Брухт цегли з будинку заплідника збирають також, вантажать на підводу. Для чого – не знаю. Слава Богу, буде хоч чисте місце. Правда, ще залишився фундамент, і під стайнями також, але засипаний брухтом.

Вже почали розбивати будинок контори. Розібрали кахельну піч. Повідчіпані вікна з шибками вже покладені на підводу везти додому. По вітру полетіли колгоспні папери. А можливо хтось в майбутньому за ними буде шукати при виході на пенсію. Та кому зараз яке діло...

Додому порозтягували і брухт із сільгосптехніки.  Хтось притягнув собі частину бункера для соломи від комбайна, інший –частину якоїсь рами, хто знає від чого. Це габаритні речі і їх на подвір`ї зразу не сховаєш, тому і помітні біля подвір`я. Навіть повитягували забетоновані стовпи, на яких опирався з одного боку піднавіс для зерна на  колгоспному току. Не стало вже й ваги для зважування вантажних автомобілів, яка і тепер би знадобилась.

Зустрів автор цих рядків по дорозі недалеко від дому юнашківську підводу. Їхав чоловік з жінкою. Питає мене: “Що, у вас вже колгоспу нема?” Відповідаю йому: “Нема, взяли приклад з ваших. Правда, ще не вщент розібрали”.

Пошесть, страшенна пошесть грабежу колгоспного майна. Подумати, хай воно і колгоспне. Воно будувалось і могло би ще прослужити. Адже поля пустують. Як не дивно, кожний це бачить і усвідомлює. Усвідомлює і той факт, що поле вічно пустувати не може. Усвідомлює, що якби з часом прийшов якийсь інвестор чи орендар, то ті будівлі послужили б стартовою базою для початку господарювання. Усвідомлює кожний...! І так сумно і мило про це говорить... І той же кожний тягне, що може, хто менше, хто більше, а хто і нічого. А кожний мав у тих будівлях свою пайову (зароблену і невиплачену за останні роки) частку.

Що за менталітет такий і звідки він виріс? З поголовного злодійства? Та ні. За радянських (колгоспних у селі) часів взяти для себе що-небудь з колгоспу не вважалось злодійством. Все було кожного. Та справа в тому, що не кожний міг взяти скільки хотів. А кортіло завжди взяти більше. Хотілось взяти більше рядовому, бо бачив, що керівники брали (а точніше крали) більше, деякі непомірно більше, ніж старались.

З часів перебудови, а пізніше із здобуттям Незалежності настали інші часи. Колгоспи “перетворились” у селянські спілки. Повна воля для господарювання. Спілкою держава не опікується, як колись колгоспом. Як загосподарюєте, те й матимете. Воля. Нащо господарювати, коли є ще що розкрадати. І потихеньку розкрадали. І крадуть. Властиво вже не крадуть. Тепер вже масово розтягують хто що може. І розтягнули.

 Піднавіс для сіна на опорах і перекритті із залізних труб "закупили" і демонтували аж  у 2006 р, напевно, на металобрухт. Будинок колгоспної контори почали розбирати в 2003 р, і з нього залишилася купа брухту у 2007 р.

На початок 2007 року залишився лише будинок зерносховища, і то лише тому, що він з панельних блоків і демонтувати його важко. Шиферне покриття з нього потрохи почали знімати вже давно.  У неділю 4 березня 2007 року відбувся сільський схід з участю голови сільради Гунчака І.С. та представників районної влади. Серед питань, що стояли на порядку дня, була, зокрема, інформація про порядок оформлення державних актів на право власності земельними паями.

Постало питання, чи включений  у список призначеного ліквідатора спілки Дуплика Романа Григоровича ще не дорозібраний склад зерносховища. Як виявилось, не включений. Після такої інформації  через два дні із зерносховища залишились стіни.

У неділю 09 вересня 2007 р відбулись збори обельницької громади з участю голови с/ради Гунчака І.С. і представників польської фірми "Пєпшик-Рогатин". Йшлось про умови орендування земельних паїв. Річна оплата оренди - 1,5% вартості 1 га землі, оціненої приблизно у вісімсот гривень. В селі розпайовано 174 га орної землі, 44 га залишено в резерві, 22 га в запасі.

14.05.2010 р новийй орендатор - ТОЗ "Мрія Карпат", в лрисутності голови с/ради Гунчака І.С. підписував договори з орендодавцями (людьми) про орендування земельних паїв терміном на 10 років.