Село у воєнні роки

Перша світова війна лягла страшним тягарем на обельницьких селян. На війну австрійською владою були мобілізовані понад 50 чоловік. Нижче наводимо список учасників і короткі відомості про їх долю:

Бандура Іван  Стахович (1879-1948).

         Бардашевський Григорій Семенович (1882-1947).

         Бардашевський Василь Степанович (1884-1946).

         Бардашевський Іван Васильович (?-?). 

         Бардашевський Федір  Павлович (?-?).

         Бардашевський Томко Гаврилович (?-?).

         Бардашевський Василь (?-?).

         Бардашевський Василь Іванович (?-?), контужений на війні.

         Бардашевський Микола Іванович (?-?), женився і проживав в Чехословаччині.

         Братусь Андрій Степанович (1889-1939).

           Братусь Андрій Іванович (1883-1974), був в полоні в Італії.

           Братусь Михайло Іванович (1890 - загинув на війні).

           Братусь Василь Пилипович (1892-1967).

           Братусь Ілля Пилипович (?-?).

           Братусь Петро Йосифович  (1892-1979) тоді служив в австрійській армії, був в полоні в Італії.

          Братусь Петро Дмитрович (?-?). 

          Братусь Григорій Дмитрович (?-?)

          Братусь Євстахій  (?-?). 

          Гвоздецький  Юрій (загинув на війні).

          Горин Михайло Іванович (1896-1983).

          Горин Василь (1885-1960).  

          Ґудзь Ілько Миколайович (1895-1970). 

          Ґудзь Степан Миколайович (1890-1975).

          Ґудзь Мартин Йосифович (1873-1948), був в полоні в Італії.

          Ґудзь Федір  Михайлович (1880-1942).

          Гунчак Дмитро (?-?), був в полоні в Росії.

          Деренюк Гаврило Миколайович (1892-1984), був в полоні у Франції.

          Димкар Іван (?-?).

          Дуда Лівон Оринович (1895-1953). 

          Зобків Данило (1872-1945), родом з Колоколина.

          Ковальчук Олекса Петрович (1874-1945).

          Когут Павло Миколайович (1896-1984), родом з Конюшок.

          Кубарич Йосиф Павлович (1893-1942).

          Кубарич Іван Павлович (1894-1951). 

          Кубарич Василь Дмитрович (1897-1972).

          Кубарич Степан  (?-?), був в полоні в Росії.

          Кубарич Павло (?-?), після війни женився до с. Куничі. 

          Кукула Яким ( ?-?), був в полоні в Росії.

          Медвідь Іван  (1894 -1942), родом з Юнашкова.

          Миронович Євстахій (? – 1920)  дідич з Обельниці.

          Олексин Юрій Михайлович (1892- 1976 ), був в полоні в Росії, на Уралі. Після Революції 1917 року сидів рік у тюрмі за те, що, як полонений, працював у білогвардійця. Повернувся у 1922 р.

          Пархуць Андрій  (1890-1950).  

          Пархуць Ілько (1887- загинув на війні). 

          Петровський Степан (?–1944).

          Пипчак Григорій  (1890-1958), родом з Юнашкова, був в полоні в Італії.

          Святий Михайло Степанович (1896 -1969).

          Синович Михайло (?-1936).

          Сухарський Андрій (?-?).

       Сухарський Михайло Якимович (1874-1957).

       Сухарський Олекса Якимович  (1888-1952). 

       Сухарський Іван   Якимович  (?-?).

       Сухарський Григорій (1875-1950).

       Сухарський Петро Павлович (1892-1951).

       Сухарський Йосиф  (?-?).

       Торган Микола  (?-?).

       Труш Петро Іванович (1879-1966).

       Шпирналь Степан Іванович (?-1934), був в полоні в Росії.

       Тут слід згадати наступне. В селі під час Першої світової війни знаходився табір російських полонених солдатів (біля 50 чоловік). Він розміщувався на подвір'ї корчми і прилеглій території.

На схилі горба, що впритул підходить зі сходу до русла р. Гнила Липа, і потоком, який попід нього тече з Обельниці,  після Першої світової війни був невеликий військовий цвинтар, де поховали австрійських і російських солдатів. Цей горб, починаючи від поля "Над ставком" аж до крутого берега р. Гнила Липа і вздовж крутого берега на  південь, що носить назву "Стінка", на початку ХХ століття був покритий  лісом.

Проголошення 1 листопада 1918 року ЗУНРу більшість учасників Першої світової війни зустріли далеко від дому. Ті із них, хто повернувся, разом з новобранцями стали на її захист у рядах Української Галицької Армії.  Наводимо список про відомих учасників українсько-польської війни, і короткі відомості про них: Андреїв Сидір Васильович (?-?). Після поразки УГА він переховувався на Східній Україні, де і оженився. Мав необережність при більшовиках  написати додому лист. За цим листом більшовики його вислідили і знищили. Андреїв Федір Васильович (1900-1988), потрапив в полон до поляків. Сидів у таборі в Пікулічах. Тато викупив його. Бардашевський Федір Васильович (1897-?), пішов разом з Є.Мироновичем, опинився в Одесі, де і переховався від переслідування більшовиків і в подальшому там проживав. Бардашевський Яцко (Яків) Семенович (?-?), повернувся, помер нежонатим. Братусь Василь Пилипович (1892-1967), довго переховувався від переслідування поляками за участь в УГА. Бучій Василь Іванович (1901-1955), ординарець Є. Мироновича, потрапив у полон до  більшовиків. Побував у Омську, Томську, Новосибірську, Свердловську. Повернувся додому 1921 р. Горин Михайло Іванович (1896-1983). Задорожний Павло (1893-1963). Кубарич Ілля Павлович (1898-?), перший священник – виходець з Обельниці у ХХ столітті. Кубарич Мойсей Дмитрович, помер. Миронович Євстахій (?-1920), дідич  Обельниці, загинув на Соловках. Петровський Яким (1898-?). Терновський? (Бардашевський) Григорій (?-?), попав в полон до поляків, загинув в Пікулічах.

  У 1919 році західноукраїнські землі знову опинились у складі Польщі. Почалось жорстоке переслідування  учасників українсько-польської війни з одного боку і набір призовників у польську армію з другого. Добровільно за повісткою призовники не з’являлись, тому на початках призовників ловила поліція. Одними із перших призовників були Братусь Павло Пилипович (1901-1987), Сухарський Петро Михайлович (1901-?).

У 30-тих роках кожному, хто відслужив у польській армії, видавали мобілізаційні картки на випадок війни. Перед початком Другої світової війни в польській армії служив Бардашевський Степан Гаврилович (1914– 1939)   Він  пропав на війні без вісті.

 З початком Другої світової  війни в кінці серпня 1939 року з Обельниці були мобілізовані: Братусь Дмитро Андрійович (1912-2006), був в полоні в Німеччині. Горин Микола  Васильович (1911-1944).  Горин Петро Васильович (1913 –1994). Заплоцінський Степан Олексійович (1907-?).  Кубарич Михайло Федорович (1907-1982). Пархуць Іван  Ількович (1914-1994), був в полоні в Німеччині. Підлужний Андрій Іванович  (1910 – 1967). Синович Іван  Михайлович (1910- 1944). Фельд Абрам Майєрович  (1907 - 1942). Хомин Михайло Михайлович   ( 1904-1965), був у полоні в Німеччині. Пархуць Павло Андрійович (1914-1945) і Кукула Василь Якимович (1912-+) самі прийшли додому після падіння Польщі.

Захоплення Німеччиною Польщі супроводжувалось вступом Червоної Армії у Західні області України і Білорусі згідно пакту Ріббентропа-Молотова. Мобілізованих у польську армію вихідців із названих регіонів, яких полонила Червона Армія, в тому числі обельничан, зразу відпустили додому.  Хто попав у полон до німців, повернулись у 1943 р. 

 З приходом більшовиків у вересні 1939 року почався набір призовників у Червону Армію. У наступні роки служити були призвані: Андреїв Яким Іванович (1919- загинув на війні). Бандура Степан Іванович (1918-1995). Бардашевський Павло (Греськів) (?-загинув на війні). Братусь Степан Андрійович (1919-1989). Зобків Ілько Данилович (1919 -загинув на війні). Сухарський Степан Олексійович (1918 - загинув на війні).  Ґудзь Ілько Мартинович (1917-1970).      

Прихід німців у 1941 році ознаменувався примусовим вивезенням на роботи в Німеччину і Австрію працездатної молоді віком понад 14 років. Подавати кандидатів на примусові роботи німці вимагали від війта. Ось список тих, хто опинився на примусових роботах у 1942-1945 роках, та короткі відомості про них і їх подальшу долю.

Андреїв   Петро Андрійович (1912-1961)

       Бандура Олена Миколаївна (1925).

       Бандура Михайло Іванович (1924-2007).

       Братусь Богдан Васильович (1926 ),  в Радянській Армії у 1945-1950 рр.

       Братусь  (Задорожна) Марія  Михайлівна (1927).

       Братусь Микола Васильович (1922-1978),  в Радянській Армії у 1945-1946 рр.

       Братусь Богдан Павлович (1928-1949) загинув при невідомих обставинах.

       Братусь Марія Іванівна (1924).

       Горин Іван Михайлович (1925-2005).

       Ґудзь Богдан Ількович (1925-2007),  в Радянській Армії у 1945-1950 рр.  Учасник війни з Японією.

       Ґудзь Степан Андрійович (1927-1963).

       Ґудзь Йосиф Мартинович (1922), в Радянській Армії у 1944-1946 рр.

       Ґудзь Іван Мартинович (1924-2007).

       Данилків Марія Василівна (1927).

       Димкар Євдокія Іванівна (1926).

       Дичко Олекса (?-?) поїхав до Німеччини і пропав без вісті.

       Коберніцький Антон Григорович (1917- 1977).

       Коберніцька (Свята) Настя Олексіївна (1926-2004).

       Кубарич Олекса Федорович (1905-1975). 

       Кубарич (Олексин) Ганна Юріївна (1928-2007).

       Любінець Михайло Ількович (1928-1989), в Радянській Армії у 1945-1948 рр.

        Майка Катерина Михайлівна (1926 ),  живе в Росії. 

        Мрочко Степан Іванович (1920-2003).

        Мрочко (Гошків) Парасковія Пилипівна (1924-2007), родом з Рожнятівського р-ну.

        Пархуць Марія Андріївна (1923-+). Вийшла заміж у Німеччині. Повернулась в село з чоловіком і донькою, а потім з двома доньками переїхала жити у c. Черляни Львівської обл.

        Пархуць Степан Андрійович (1926), в Радянській Армії з 1945-1948 рр.

        П`єрнак Михайло Степанович (1926-1995), в Радянській Армії у 1945-50 рр.

        Райзер Іван Степанович (1927), в Радянській Армії з 1945 р. Служив у Ленінграді, де женився і проживає.

        Святий Микола Михайлович (1927-1980), проживав у Польщі.

        Синович Іван Михайлович (1910- липень,1944), вояк дивізії "Галичина" [60], загинув під Бродами.

       Сухарська Ганна Михайлівна  (1921-1992).

       Сухарський Дмитро Олексійович (1922-1982).

       Шпирналь Григорій Петрович (1901-1942 помер у Німеччині).

        Після війни в Англії проживав Озарків Іван Кирилович (1911- +), підпільник, який до війни проживав у Львові.

Репресивна німецька машина була не кращою від більшовицької  коли йшлося про антинімецькі настрої чи розповсюдження чуток. Мав місце такий факт. Кубарич Йосиф Павлович зимою 1942 року їздив по цукор до Ходорова. Звідти привіз чутку, що німці відступають. Мабуть йшлось про поразку німців під Москвою зимою 1942 р.  Як дальше розповсюджувались ці чутки і від кого про них дізналося гестапо, за що  і з чиєї вини арештували сім чоловік – напевно ніхто не встановить. Та арештували Кубарича Йосифа Павловича (1893-1942), Підлужного Івана (1904-1942), Медведя Івана (1894-1942), П`єрнака Михайла Федоровича (1904-1942), Андреїва Василя (1912-1942), Ладовського Івана (1906-1942), Іванціва Миколу (1915-1942). Дичко Олекса (з розповіді онука Сухарського Михайла Івановича) попросився у вартового з під арешту в селі попрощатися із сім'єю, і таким чином втік. Потім змінив прізвище і опинився в Німеччині. Подальша доля його невідома.

 Арештованих обельничан забрали в Рогатин. В Рогатин назвозили багато арештованих з інших сіл, та більшість із них втікали при першій ліпшій нагоді, бо охорона не дуже стежила. Тих, хто не втік, в тому числі названих обельничан, які вважали себе невинними і надіялись, що їх відпустять, посадили на підводи і відправили у Станіслав (Івано-Франківськ). Там і слід за ними пропав.

З початку 1944 року і до відступу в селі квартирував невеликий (біля 50 чоловік) німецький кінний військовий загін з ветеринарним пунктом. В його обов'язки входило побудова укріплень на правому західному  березі р. Гнила Липа. Копати укріплення висилали обельничан.

В часи німецької окупації загинув Ільків Михайло Степанович (1922-1943), вбитий російськомовним “втікачем? із фронту” (так він себе представляв, а скоріше радянським розвідником) на самий Великдень. "Втікач" також загинув. Від гестапо у березні 1944 року загинув Андреїв Василь. З відступом німців літом село залишив Гудзь Микола Степанович.

      Обельниця була звільнена від німців 23 липня 1944 р. В селі згоріло два будинки. В бою за село біля мосту через р. Гнила Липа загинув від снайпера Бондарук Євстафій Федорович. Тяжко поранений в живіт і відчуваючи смерть, він просив селян поховати його біля Божого місця. Його поховали на церковному подвір’ї і могила його зберігається сьогодні у належному стані. Восени 1944 р загинули  Андреїв  Ганна,  Димкар Іван і Петровський Степан.

     З приходом більшовиків почалась мобілізація на війну до Червоної Армії. В першу чергу призивали чоловіків молодших 30 років.

Майже всі чоловіки такого віку були на примусових роботах в Німеччині. Добровільно ніхто не йшов. Почались облави, тому чоловіки переховувались в криївках вдома і в полі (лісі). Облавами були мобілізовані: Андреїв Павло Васильович   (1912 – 1977).  Бардашевський Павло Григорович   (1909-1945, загинув). Братусь Степан Андрійович (1919-1989). Бучій Григорій Іванович (1908 – 1991). Дуда Дмитро Несторович (1914-1947, загинув при невідомих обставинах). Кубарич Микола  Федорович (1906-1944, загинув у Карпатах).  Куч Іван Трохимович (1912-1957). Куч Михайло Трохимович (1910-1983). Магомета Григорій Петрович (1909-1984). Магомета Степан Петрович (1912-1947). Слободзян Олексій Миколайович (1908- 1981). Терновський Михайло (1910 -+), виїхав у Східні обл. України у 1960-тих роках. Шпирналь Павло Іванович (1907-1971). Під час однієї з облав загинув Кубарич Павло Іванович (1922-1944).

Мобілізація облавами дорого обійшлась для обельничан. Трагічним днем стало 27 грудня 1944 р. В результаті облави  загинули: Братусь Іван Андрійович (1909-1944), Братусь Михайло Андрійович (1925-1944), член молодіжної ОУН. Горин Микола Васильович (1911-1944). Москва Іван (1914-1944).  Можливо тому, що війна наближалась до кінця, частину захоплених живими відправили на вугільні шахти у Печорський басейн (Воркута). Деренюк Степан Гаврилович (1922-2009), Ковальчук Степан Іванович (1911-1990), Любінець Олексій Ількович (1922-2003) виснаженими повернулись додому в кінці 1945 р. Гудзь Роман Ількович (1923-1945), Святий Павло Степанович (1911-1945) не витримали суворих морозів по дорозі до Воркути і померли у товарному поїзді. Пархуць Павло Андрійович (1914-1945) обморозив ноги в дорозі і після ампутації помер в лікарні. Дуда Михайло Улянович (1912-1945) помер на прокладанні залізничної колії.

Наведу кілька історій з життя і про ті колізії, в яких доводилось побувати обельничанам в ті часи. Ось одна із них. Братусь Степан Андрійович був призваний служити в Червону Армію у 1940 році до нападу Німеччини на Радянський Союз. Служив під Москвою. Далі з розповіді сина Романа. В бою під Москвою був поранений. Після лікування у Свердловському (нині Єкатеринбург) госпіталі знову скерували на фронт. У 1942 році попав у полон до німців. При відправленні вагонами до Німеччини він і багато інших солдатів через прорубаний у дні вагону отвір повтікали на території Білорусі. Пробираючись додому через Волинь, пройшов вишкіл в УПА. Повернувся додому, женився. У 1944 році при виконанні завдання УПА був схоплений під час облави в районі села Перенівка біля Рогатина. Від розстрілу С.А.Братуся врятувало лише те, що був без зброї  і  з облавниками виявився його добрий знайомий, який заступився за нього. Його відправили в діючу армію. Пройшов аж до Берліну. За бойові заслуги був нагороджений орденами "Славы третьей степени", "Отечественной войны",  медалями "За отвагу", "За боевые заслуги", "За взятие Варшавы", "За Победу над Германией".

У 1950 році був арештований і засуджений на 10 років тюрми, а родина виселена до Сибіру. Та як не дивно, після повернення  його додому районна влада на офіційному рівні не визнавала його учасником війни. І кожного разу, коли в обельницькому сільському клубі відбувались урочистості з нагоди Дня Перемоги (9 травня) з врученням подарунків ветеранам війни, С.А.Братуся, що жив через дорогу від клубу, на ці урочистості не запрошували, бо він .... бандерівець.

А ось і другий учасник війни- Андреїв Павло Васильович, інвалід війни. Коли його виселяли у 1950 році він запитав: "Я ж воював, за що мене виселяють". "Ты воевал, за это тебе спасибо" -відповіли йому. З поверненням у село він брав участь у святкуванні Дня Перемоги. При зустрічі з учасниками війни у цей день (9 травня) він любив ставити їм питання: "Ти воював?" При відповіді "так", він казав: "За это тебе спасибо". Це було його розуміння оцінки державою свого  і інших учасників війни внеску у перемогу.

Мобілізованих облавами чоловіків із визволених міст і сіл Галичини без попередньої підготовки і під наглядом політруків зразу посилали на передову, щоби вони ставали першими жертвами і щоб не поповнювали ряди повстанців і підпілля (УПА-ОУН). Дуже чітко визначає організаційний характер УПА повідомлення німецької армії від 18 травня 1944 року. “Відділи УПА знаходяться порозкидані в околиці Рогатина в числі 3 до 5 тисяч. Вони не є під зброєю цілий час, але звичайно живуть як рільники по селах, готові в кожну хвилину до виступу зі зброєю” [43. Т.6. С.140]. Такими були переважно і обельничани. Це прекрасно розуміли і “наші радянські визволителі”, тому для них всі були бандерівцями. Відзначимо, що у 1944 році в бою коло с. Унів брав участь Слободзян Дмитро Миколайович (1921 р.н.), а нинішній обельничанин Козак Федір Васильович (1926-2009), уродженець с. Юнашкова, був поранений в бою у селі Цюцьків.

Щоби рятуватися від неминучої смерті на передовій вихідці із “визволених” сіл і міст Галичини нерідко пробували себе поранити, або просили це зробити друзів, бо поранених забирали з фронту. Лікарі швидко виявляли “самопораненців” та вимагали смертної кари. Під загрозою смерті з “самопораненців”  брали підписку про співробітництво і відправляли додому.  І таких поменшало. Із мобілізованих у 1944 році обельничан на фронті загинуло два чоловіки.

Радянським агентом за кличкою “Дир” (Гречух Олександр Семенович), закинутим у підпілля ще до початку Другої світової війни [47, с.167], був вбитий Бардашевський Павло Іванович (1929-1947). Під час облави, з розповіді сина Павла (1930-2007), НКВДисти послали Заплоцінського Олексія Федоровича (1880-1947) вивести хлопців через погріб на власному подвір'ї із підказаної краївки,  а слідом за ним закинули в погріб гранату. Він помер від ран.

З приходом більшовиків у 1945 році для боротьби з бандерівцями  в селі була створена озброєна  група самооборони ("яструбки") у такому складі:  Андреїв Петро Андрійович, Березіцький Михайло Васильович, Магомета Степан Петрович (1912-1947), Максимів Михайло, Медвідь Петро Іванович (1922-1977), Мрочко Степан Іванович (1920-2003), Піндур Федір (1914-+), Райзер Степан Казимирович (1900-1964), Федик Павло (1907-+). Сутичок між ними і підпільниками не було. "Яструбків" в селі розформували у 1953  році.

Активне залучення до співпраці обельничан з радянською владою після війни мало різні форми. Районні активісти обіцяли кращу роботу і інші привілеї. Пропаганда велась у доброзичливій формі. Інформація вивідувалась і через тих, хто мав "довгий язик". Наведу приклад. Не міг без інформації з села капітан Бурштинського НКВД Ткачов знати такі подробиці, як про те, хто з ким в Обельниці ще до 1939 року ходив і не одружився, і з яких причин. Що казати далі? Капітан Ткачов серед інших керівників НКВДистських груп був людиною освіченішою, але і жорстокою.

Кажуть, гора з горою не сходиться, а людина з людиною сходяться. А ось і історія про те, як кого і куди закидала доля. Під час облави у 1947 році до Братуся Андрія Івановича зайшли два солдати, коли він гнав самогон. Присутнім був сусід Кукула Яким. Солдатів почастували, розговорились. Запитав Кукула Яким солдатів, звідки будете. "Издалека, дед, тебе там не бывать, из Сибири" - відповів один. Як знати, сказав дід, бував я і в Сибіру. А коли почали уточнювати де саме, то виявилось, що Кукула Яким у полоні в Росії працював у діда цього солдата, який був заможним господарем. Він назвав солдатові як звали кожного члена його родини і інші подробиці з життя села.

Це була несподівана зустріч як для солдата, так і для діда Якима. Солдат виявився сином наймолодшого з трьох синів свойого діда, і обіцяв обов'язково написати батькові про таку зустріч. В задушевній розмові солдат розповів, що дід революції і колгоспів не признаваа і загинув в боротьбі з більшовиками. Розповів солдат і про колгоспний "рай", який обельничанам знову організували у 1949 році. Обіцяв солдат ще навідатись до діда Якима, та не судилось.

Першими вояками у Радянській армії після закінчення Другої світової війни у 1945 році були вихідці з села, що знаходились на примусових роботах в Німеччині і Австрії. Їх прямо з місць праці за станом здоров'я мобілізували як призовників (дивись список на роботах в Німеччині).

У повоєнний час служба в армії стала обов’язковою. Служити відправляли, як правило, далеко від України, переважно в Росію. Пархуць Ярослав Андрійович (1931 -+ ), Андреїв Ярослав Васильович (1935 р.н.), Москва Богдан Миколайович (1942 р.н.) та Кукула Михайло Васильович (1938-+)  женились за місцем служби в Росії і додому не повернулись. Після розпаду СРСР у російській армії залишився служити, як контрактник, Скорохода Іван Степанович.

У 1968 році Радянський Союз і члени Варшавського договору ввели свої війська в Чехословаччину для придушення народної непокори бути послушними вказівкам з Москви.  З Обельниці були мобілізовані резервісти Братусь Дмитро Іванович (1940 р.н.) і Братусь Михайло Йосифович (1940 р.н.), але безпосередньої участі в бойових діях вони не брали, хоча були під зброєю. Не було обельничан у складі радянських військ в Афганістані з 1979 до 1989 рр, введених для війни на підтримку тамтешнього режиму.